Петро Даніленко зі Срібного, що на Чернігівщині, подружився з домашніми курями. Вони настільки довіряють господарю, що як тільки присяде на стілець або стоїть на подвір`ї — просяться на руки.
А коли вже на руках, полюбляють з ним спілкуватися. Звісно, вони по-своєму, по-курячому, щось кудахкають і при цьому пильно так вдивляються хазяїну в очі.
— Це ви так привчили курей, а як бути тепер, коли треба їх різати? — запитав я у любителя свійських птахів.
— А я ніколи їх не ріжу, — відповів господар. — Отак живуть вони скільки їм заманеться.
Отакої! Ви ще десь бачили таке? Я — ні. А от в господарстві Петра Івановича, який все своє життя вчителював та директорував у Савинській середній школі, і кури щасливі — живуть стільки, скільки їм відведено.
